Бог, коли створював небо і землю "в начале всех начал", також створив вічні світи, небеса і пекло. І ще Він створив людину за своєю подібністю. Але з тих пір, як перша людина, Адам, погрішила перед Богом, людина стала смертною. «І як людям належить одного разу померти, а потім суд» (До Євреїв 9:27).
Смерть плоті - це шлях до життя вічного. Хто без гріха, той увійде до вічного світу небес і радітиме і веселитиметься, як дитя Бога, тоді як грішники будуть кинуті «в озеро вогненне і сірчане» (Одкровення 20:10) і мучитимуться день і ніч, і так у віка століть.

Старий Заповіт - одна з двох частин Біблії, єврейською мовою зветься "Танах" та поділяється на книги Закону (Тора), Пророків (Невіім) та Писання (Кетувім), що в свою чергу поділяються на історичні, поетичні та повчальні твори.

У найпершому значенні слово "заповіт" означає якби "договор", спочатку укладений між єдиним Богом та Авраамом, а потім між Богом та усім народом давнього Ізраїлю на горі Синай.

Усі книги Старого Заповіту були написані до народження Ісуса з Назарету, котрий разом зі своїми учнями започаткував Новий Заповіт.

Більшість вчених вважає, що Старий Заповіт був составлений у період між 5-м та 2-м сторіччами до н.е. Однак деякі частини С.З. були створені значно раніше.

Розповідає про історію Створення Світу, життя еврейського народу та його взаємовідносини з Богом та іншими народами.

Русский перевод П. Гиля.
Тора является выражением Божественной воли и указывает на характер и форму взаимоотношений между Творцом и миром, её можно назвать духовной картой мироздания. Однако Тора — не застывшая картина неподвижного мира, но динамичный план постоянно меняющейся реальности, указывающий направление к единению с Всевышним. Тора в основе своей — это проявление Божественной мудрости в сотворённом Им мире; однако выражается она в нём в виде конечных форм, таких, как слова, и даже в виде материальной субстанции, переносящей слова, раскрывающие эту мудрость миру действия. (Адин Штейнзальц)

Главная священная книга мусульман, запись изречений, произнесенных Мухаммедом в форме пророческих откровений в Мекке и Медине между 610 и 632 гг. (от араб. аль-куран - "чтение вслух, наизусть"). Согласно исламской традиции, Коран является Словом Аллаха и был прочитан Мухаммеду ангелом Джибрилом (Джабраилом) по предвечно существовавшему небесному оригиналу.

Дхаммапада относится к числу тех произведений, которые, как говорит традиция, составлены из изречений, приписываемых Будде и произносившихся им по поводу того или иного случая. Если же еще учесть, что в Дхаммападе весьма полно и широко изложены основные принципы морально-этической доктрины раннего буддизма, то станет понятным авторитет, которым она пользовалась и пользуется до сих пор у последователей буддизма, справедливо видящих в ней компендиум буддийской мудрости, произведение, претендующее на роль учебника жизни.